Літературно – музичний вечір в "МУЗІ" Оксани Романів

Літературно – музичний вечір відбувся в "МУЗІ" у неділю 7 лютого 2010 року. Прихильники співаної поезії та римованого слова не тільки посиділи, але й постояли в затишному кафе з філіжанкою кави, представляючи власну творчість, поринаючи в мелодії пісень та слів.

Щастя – це спілкування !!!

Я – учитель (не викладач, Волинський університет пошкодував слова, бо у той самий час Львівський, для прикладу, готував викладачів). Та добре. Але кого вчити?
Ось уже двадцять років простежую втрату благодатного дитячого матеріалу: слухаючого і споглядаючого. Де ви, осмисленні очі, заслухані поясненням обличчя? А-у-у-у !!! (Ліс дрімучий). Одиниці, макові зернини, якісь зібрані на долоні крихти. А решта - море плаваючої байдужості, розпущеності, незграбне впихання себе в рамки індіго, за якими неможливо сховати зазолоченого, за-джип - леного личка батьків з повною відсутністю інтелекту в очах.
Початок - нівроку. Еге???
Але змінимо пластинку (чи то ба  – диск).
7 лютого, по вулиці Крушельницької у Львові, крізь рипучу морозяну синяву простежуються окремі постаті, що мірно пливуть і зникають під сімнадцятим номером у підвальному приміщенні кафе "Муза".
Заходжу з колежанкою – Ольгою Бурлакою – художницею по текстилю, лялькаркою, творчі роботи якої експонуватимуться у музеї М.Грушевського з 20 лютого. (Передбачається справжня професійна і творча революція в лялькарському мистецтві. Не пропустіть).
Камінь, ковані люстри, зачорнене дерево, запах кави і голос нашого товариша Богдана Гордасевича, котрий встигає бути Гордасевичем  хіба між віршами, а у віршах  - справжній Жорж Дикий – згущені фарби андеграунду (сам король читає!), печаль, ранимість, а за цим – дитяча чистота і незахищеність від того ж таки андеграунду.
Вітаюся здалека з організаторкою вечора – Оксаною Романів – русоволосою молодою виконавицею авторської пісні. Запрошує до читання. Готую списані віршами аркуші і, прослухавши кількох молодих поетів – співаків, виходжу читати.
Саме тепер можна логічно пояснити мій "вчительський " вступ – волання на відсутність того, що я побачу тут. Бо тут не до плачів (хіба від насолоди спілкування). Настрій кардинально інший, позитив аж загус, застиг у повітрі і випромінюється самою аудиторією: по двоє – троє на важких кованих кріслах, або тісненько, попідпиравши стіни,  – слухачі. Наче ластів’ята в колі одного простору, жадібно чекають харчу. Духовного. Блиск очей, бажання споживати справжнє, чітке емоційне реагування на задану глибину твору, на кожен динамічний відтінок поезії, читаної і співаної, - почуттєво, тонко, майже ранимо.
Аудиторія направду добірна: голова ГО "Разом" Володимир Маліновський, Іванка Семен, Тарас Шіт, Володимир…
Стою навпроти, починаю читати. Напруга позитиву п’янить. Читаю емоційно, чітко, прагну донести, висказати бажане (є для кого старатися), поринаю у спільне наше свято обніму інформацією, заходжу на велику глибину, але мені не страшно, добре, впевнено, вільно, разом єдиним потоком у спільне русло мистецтва. Оплески і ти вже між всіма – вичікуєш наступного.
Виступає Оксана Романів. Її пісні завжди нагадують мені сплетену зі сніжинок тонку філігрань, пробігання якогось світлого божества тонкою ниткою ліричної павутинки. І очі – задивлені у далечіні співаного, повне переселення у пісню і проживання там у рамках трьох – п’яти хвилин, наче цілу вічність.
Мирно відібравши відеокамеру з рук Олеся Царука і вручивши гітару, просять його до виступу. Олесь – чоловік відомий, колоритний, весь поглинутий мистецтвом, сам мистецтво (художній фільм) : поезія, пісня, фрагменти життя  вміло колажуються в одну картину. Його дружина Ольга дивиться на чоловіка крізь об’єктив відеокамери. Добре. (Добре!!! Добре!!! – саме так підсумовував Царук найбільш вдалі виступи). Єдину канву вечора збережено, відзнято. Є ще й інші камери, фотоапарати – все фіксується, бо таки є що.
Я боялася, що читана поезія програватиме проти співаної. Ні! Не підсилене музичним супроводом слово прорізає напружену тишу. Мовиться, смакується !!! Нарешті!!!! Дочекалося слухаючих. (Де ти, вчителько з дрімучого лісу? Я тут, тут!!!)
Звучать вірші Наталії Крісман, Анатолія Ткачука, Романа Ковтуна, Уляни Горнятко, твори юної плеяди читаючих – співаючих.
Десь у настрої перепочинку відчувається приплив нової сили. Відомі виконавці Тарас Мазур (гітара) та Богдан Візницький (скрипка), малюючи музичні ретро – картини, дали таке потужне наповнення, що зал розплавився від емоційної напруги, вибухнув настроєм всезагального щастя !!!!
Лідери  молодіжного етногурту "Місто казкових мрій" полонили свіжістю образів і новизною їх подачі : діалог скрипки і гітари, сила голосу соліста …..
Вечір вдався. Кожен повертався сповнений емоціями, піднесений та просто щасливий. Щастя – це спілкування однодумців.
А думку треба виголошувати перед тими, хто готовий її сприйняти, вчителько.
Кліпи, шоу, біжучі стрічки, дику швидкість мультфільмів придумали ми самі, втративши цілі покоління слухаючих і споглядаючих. Сумно, але від реалії не втечеш……

Ірина Токарська