Творчі зустрічі "РАЗОМ"

"Весняна муза"

літературно-музичний вечір

Пародії від Івана Гентоша

                                      В.Неборак    
        Клітка з левом
Лев,  той  що  квіти  крові  випускає,  
Вусатий  мопассан,  гриваста  смерть, - 
Красунь  за  грати  подихом  вдихає  
І  лиже  животів  їх  ніжну  твердь.  

Волосся  їх  струмує  крізь  залізо,  
Їх  стегна  розсуваються,  тремкі,  
Їх  пальці  в  гриві,  наче  серед  лісу  
Лякливі  сарни,  крапельки  гіркі,  

І  кришталеві  горла,  і  димливі  
Очиці,  і  рухливі  язики…  
Сплітається  солодкий  віддих  в  гриві.  
Ревуть  левиці.  Бліднуть  юнаки.

Пародія

Навкруг одні левиці – не жінки
(лякливі сарни десь давно поділись).
Що вміють їх рухливі язики!
І де цього всього вони навчились?

Очиці хтивим поглядом горять,
Спіднички теж оголені до “міні”.
Ця довгонога, що мені під стать,
Із нею полежати би на сіні…

Як манить животів їх ніжна твердь,
Як хочеться стегон торкнути квітку…
О, вже й до мене йде гриваста смерть!
Рятуйте! Пробі! Лізу сам у клітку…

                                      І.Гентош

                   Л. Долик
                   Збірка “Львівська квадрига”,
                   Львів, 2008, с.40

          Стрибки в калюжу

Стрибає голе світло у калюжу
крізь темряву драглистої землі.
Стрибає світло – відчайдушне дуже.
Та хто б оту калюжу пожалів?

Таке дивацтво: у калюжі – світло?
Геть непрактичне витрачання сил.
Кому калюжа ця, скажіть, посвітить?
І хто, скажіть, її про це просив?

Вода – горить! І ця калюжа – сяє!
Такі дива! Такі тепер дива!
Отак любов крізь темряву стрибає,
щоб стала з темної води – вода жива!

Пародія

Кому, скажіть, калюжа заважала?
Та ні, знайшов і гепнув в акурат!
Чому, скажіть, так мало було сала?
І чом так часто доливає сват?

Такі дива – первак горить і сяє…
Ну хто, скажіть, про це його просив?
О, сват вже п’яту пісню затягає –
Неекономне витрачання сил.

Прийшла пора додому повертати
Крізь темряву драглистої землі…
Бувайте, свате – совість треба мати!
…Мене би хто в калюжі пожалів.

                                          І.Гентош

                І.Павлюк, збірка “Лірика“,
                Львів, 2008, с.35

Зажило. Заросло. Затягнуло

Зажило. Заросло. Затягнуло
Льодами, льодами, льодами…
Що між нами було –
Уже поза, вже поза словами.

Від життя утекли
Під льоди, під льоди постарілі.

У падінні цвіли,
А в польоті згоріли.

Пародія

Слів немає, що було – то було,
Як до тебе мене тягнуло!
Серце бідне шкварчало, диміло…
Але ти така… неуміла.
Я ж згораю в любовнім польоті,
Кожен вечір вишу на плоті…
Я чекаю – тебе немає.
Затягнулося.
Заростає.

                      І.Гентош    

                 О.Забужко  
                 «Друга  спроба», 2005 
        

Друга спроба

І от — проламую головою
всі чотири стіни нараз!..
(На таку-то голову — стало ж у Бога міді!) —
Й опиняюся на твердому — хитаючись, мов водолаз,
Який замість перлів, нагріб по підводдю — мідій…

“Ну, і що в цім лихого? Їстівна ж штука! — було б
Набагато гірше, аби не приніс нічого!
А що чорним струпом палає стовчений лоб —
То на мідь невразливу нема плавильні у Бога!”

…Але я все волаю, що бачила перли — вони
Там і далі лежать на дні — лиш потрібно другої спроби!

…Але вже зімкнулись назад чотири стіни,
І на вік один — не дається нового лоба.

Пародія

Я не знала, що ти впертий такий. І от…
Знову лізеш… Хоч клепку в голові маєш?
Ви, мужчини, завжди такий ненаситний народ?
Так кохаєшся, ніби востаннє в житті кохаєш.

На рекорд замахнувсь? Може якось пропустимо раз,
Бо чотири стіни розпливаються ніби в тумані…
Казанова ти мій! Вже хитаєшся, як водолаз…
Щось би треба поїсти, та вибач, піднятись не в стані.

А перлина і далі невразливо сяє на дні,
Певно, всоте торкаю губами твердого лоба…
Я волаю, що бачила рай на землі.
Боже, сили верни! Чи потрібна четверта спроба?

                                               
                                          І.Гентош