"Театр життя"

28 березня 2011 року в приміщенні глядацького залу Центру культури та дозвілля Львівського національного університету ім.І.Франка відбулася традиційна зустріч "Разом" - творчий вечір "Театр життя".

У програмі:

- «Закулісний калейдоскоп» народного артиста України Сергія Кустова
- Вірші
- Співана поезія
- Авторська пісня
- Гумор, пародії
- Дружні розмови

Ведучі вечора:

Володимир Маліновський

- Сергій Кустов

Організатор -     Громадська організація «Разом»
Партнери:    -     Центр культури та дозвілля Львівського національного університету  імені Івана Франка, Львівське обласне відділення Творчої спілки Асоціація діячів естрадного мистецтва України, Навчально-професійний театр «Просценіум», Підприємство «УРС фільм»

Для багатьох наших друзів театр - це життя. Їм присвячується ця творча зустріч.

Але й саме життя - це театр. Усім присвячується ця зустріч.

Сергій Кустов

Народний артист України

Рута Вітер

Катерина Трачук

(з віршами Рути Вітер)

Студентка IV курсу факультету культури та мистецтв ЛНУ ім. І.Франка, актор, танцюристка

Наталія Крісман

Найкращий поет серед адвокатів та найкращий адвокат серед поетів

ТЕАТР "ЖИТТЯ"

Незнані людям задуми Творця
І неосяжність світу незбагнена.
Ми є усі акторами на сцені
Театру, що ім'я йому - "Життя".

В нім режисер сплітає у вінок
Непоєднане – віру та зневіру,
Життя яскраве – існування сіре,
Бездумність і шалений вир думок.

Сліпучий промінь тне небес блакить,
На світло дня лягає темінь ночі
І чорним круком дивиться нам в очі,
Тамуючи за снами ненасить.

Гірський струмок, напившись досхочу,
Зринає враз стосильно й стоголосо
І розриває плоть землі в покоси,
Задобрюючи бога від дощу.

І холод зим роз’ятрює вогонь
Гарячих душ, залюблених у волю,
В театрі цьому біль зціляють болем,
А самоту – теплом своїх долонь.

В безсиллі часто зроджується сила,
Що вісь земну спроможна відхилить.
Тамують за любов'ю ненасить
В театрі цім, усім дарують крила…

Незнані досі задуми Творця,
Що є в театрі цьому режисером.
Приходьте - там завжди відкриті двері!
Театр чекає нового гравця...

ЖИТТЯ АРЕНИ

У всіх є власні життя арени,
Хоча й людині так незбагнені.
Ніхто не знає, що там, за рогом -
Чи зустріч з чортом, чи милість Бога?

Не бачать очі справжньої суті -
Бо зір душевний в панцир закутий.
Не знає серце, кого полюбить -
Чи світлу душу, чи ту, що згубить?

То шлях до пекла встеляють квіти,
Зло любить маску добра носити,
Слова лукаві щиро лунають -
Чому так в світі? Ніхто не знає...

Що б не чекало нас там, за рогом,
Які б не були з терня дороги,
В ім'я любові, життя заради -
Ходім до світла, жадаймо правди!

САМОТНІЙ ПОДОРОЖНІЙ

Куди іде самотній подорожній?
Так часто пекло схоже нам на рай,
Не раз в засліпленні зриваємось в безодню,
Коли в душі зневіра понад край.

Віщує крук загибель - ти не чуєш?
Студений вітер пристрасть роз'ятрив?
У темних водах світло не ночує,
У серці втікача - лише надрив.

Залишиш дім - куди ж тоді подашся?
В чужих краях - лиш озеро оман.
Так часто ми у пошуках за щастям
Своїй душі глибоких робим ран.

Не лиш собі - а ближнім, які поряд...
Чи ж варто у безодню так спішить?
Тече вода через роки і гори,
В ріці Життя тамуєм ненасить -

За волею, якою вічно марим,
І за вогнем, що серце обпіка...
Ніщо в житті нам не мине безкарно -
Ні зле, ні добре - правда є така!

Шумить ріка, гудуть надривно дзвони,
Й закохані у весну солов'ї
Знов пристрастю відгукуються в лоні
Душі моєї, де ще йдуть бої...

В ПУСТЕЛЯХ СВІТУ

В пустелях світу повно міражів,
Які понавигадували люди.
Та хто ж нас за ці вигадки засудить?
Пітьма і Світло вічно на межі.

Кохання - загравання із вогнем,
Який то спопеляє, то підносить
Наш дух від щастя аж у високості,
Куди й орел ніколи не сягне.

В пустелях світу важко віднайти
Ту душу, що з твоєю - одне ціле.
Пройдеш крізь сотні різних перевтілень,
Та в серці тінь нестимеш самоти.

Я довго йшла за серцем навмання,
Шукаючи оазу свого щастя...
Я віднайшла! Тепер я, мов у казці,
Живу, спиваючи нектари ночі й дня!

ДУША У ЖІНОЧОМУ ТІЛІ

Жінка? - Ні! Я - Душа, що в жіночому тілі
Мусить крізь терня світів до зірок прориватись.
Хто і за що на цю Душу поставив печаті? -
З неба чатують всіх янголів погляди пильні.

Важко не зрадити власну Божественну сутність,
Надто, коли з моїх крил залишилося шмаття,
Добрій лишатись й тоді, як лунають прокляття,
В світі облуд повертатись до істин забутих.

Долі стрімка течія викидає на скелі,
Демони ринулись - прагнуть мене вполювати,
Болю рубіж перетнула, прорвала всі грати,
В пошуках вічних своєї під небом оселі.

Янголи очі відводять - не страшно спіткнутись.
В серці гірчить - це ж Душа омивається світлом!
В миті зневіри рятуюся в щирих молитвах,
Вірю - до неба крильми неодмінно торкнуся!

Долю напишу у віршах лише життєствердних
І розфарбую в палітрі барвисто-гарячій,
Буду всміхатись й тоді, як Душа моя плаче,
І без страхів в невідомість ступатиму твердо.

Знаю - я тільки Душа, що в жіночому тілі
Прагне крізь терня дійти до одвічного раю -
Лиш не затьмарити б світла, котре в мені сяє,
Лиш би не втратити янголів з неба прихильність...

КРИХТА

Як скаже світ - "Ти - крихта у мені!",
Йому повім - "Душа моя - безмежжя,
Йдучи вперід - не знаю я обмежень,
Згораючи - воскресну знов в огні.

Я - крихта, без якої бракне світу
І сили, і потуги, і снаги,
Я - крапля, без якої береги
Ріку життя по вінця не наситять.

Я - нота, без котрої не складе
Маестро душ гармонії в акордах...".
Так, крихта я - та впевнена і горда,
Яка до зір крізь терня вперто йде!

Анатолій Ткачук

Кармен

Все має ціну. Не минуться безкарно
Свобода й любов – щедро платимо з вен.
Що ж – карта лягла і здійсняється карма;
Танцюй же востаннє, красуне Кармен!

Хай завтра судилося крукам кружляти –
Налився отрутою ревності шал –
Часу на картання нема: йде картатий
Картинно-крамольний життя карнавал…

Цілунок ножа. Тихе ”Ах!..” над землею.
Пісочним годинником – крові кармін…
Лети, Карменсіто, бо ждуть емпіреї
Лиш тих, що ніколи не гнули колін.

Давай, пограємо в життя

Давай, пограємо в життя:
Ставай на Долі шахівницю, –
Віщує – чуєш? – спрагла криця
Чиєїсь крові пролиття.

Вперід, пішаче, все вперід!
Крокуй до слави чи до страти,
Нехай натерли плечі лати
І вкотре марш-кидок убрід…

Лиш не питай себе: яка
Клітинка завтра – біла, чорна?
Бо душу розпачем огорне, –
Це вірна смерть для вояка.

Та ось і фініш… Ти – в ферзях,
Король святкує перемогу.
Чому ж, сумний, волочиш ноги,
Вглядаєшся в пройдешній шлях?

Чому фанфара не п’янить,
Де жадане блаженство духу?
А пригадай-но: як же слухав
Ти пісню леза кожну мить.

Було так просто мимохідь
Ділити світ на чорне-біле
І бачити, як знавіснілість
У вражім погляді горить.

…Але скінчився якось бій;
Плетешся втомлено між трупів.
Усе сприймається так тупо…
Аж ось лежить противник твій.

Ще зовсім юний. А в очах
Його розкритих – синє небо,
В яке зринає мрія-лебідь
І тихо тане… Світ зачах.

Не полічити, скільки мрій –
Таких живих, таких барвистих
І по-дитячому пречистих
Понищив меч безжальний твій…

Досяг мети? Скоріш вона
Тебе настигла мов розплата, –
Бо завше будеш пам’ятати
Ці очі, мрії-знамена…

Давай, пограємо в життя.
Але воно – не шахівниця:
Тут всі фігури мають лиця,
Бажання, волю, почуття.

Шукати себе

Шукати себе. Знов шукати себе, ніби згубу
між піщинками слів, у мутному потоці думок.
Візьми каганця, підсвіти мені, музо-суккубо:
заховалась душа в найтемніший, найглибший куток.

Це ти?.. Чи не ти? – Тільки вищир картонної маски,
зняв – лускою цибулі біліє за нею нова.
А що за останньою – привид із давньої казки
або порожнеча, чи дзеркала міна крива?

А може вона, коли зняти останні покрови,
білим голубом з рук циркача-чародія злетить
і в тіло обридле не схоче вертатися знову,
обірвавши незриму, до лапки прив’язану нить?

Та жодній душі ані маски, ні пута не личать –
Лиш небес нескінченність і вітру стрімкого потік…
Чи вистачить духу – у власні заглянути вічі,
щоби потім себе ж відпустити на волю навік?

Ірина Токарська

***

Баба усе пам’ятає,
Бо баба і є та сила,
Що садить дерева щастя
В поливаному горшку:
Коли зустрічати птахів,
Коли народити сина,
Коли прилетіти чайкою
В моря широкий сум.

В серці блакитного ранку
Відкриється темінь скрині
Й подивляться очі звідти,
Як зорі, з криниці дна,
 І баба спитає поради
Побожною мовою риби,
Яку відтепер відстань
Прийдеться доплисти нам.

І ляжуть сорочки білим,
І крайки – дороги безкраї,
(Де квіти, галузки і птахи
Розповідають про рай),
На материк тіла,
На почорнілі рами,
На задзеркальні тіні,
На бабин зелений храм.

І забряжчать коралі
З кодами давніх знаків,
Зі злитками давніх птахів,
І з віршами давніх вір.
Задивленість у минуле –
Страшна і свята однаково.
Проклятий і заласканий
Спить під ногами звір.

2005 р.

***

Отцем, і Сином, і Духом
Святилося небо сіре,
І хмари трусили пір'я
На березня килими.
В трухлявих вербових дуплах,
На мокрому теплому сіні
Гніздились старі повір’я
З жінками своїми й дітьми.

Вдивлялись старий зі старою
У поле, що треба зорати,
А в рясті рожевого раю
Квітом купався Бог,
І бджоли лінивим роєм
Над праліском білої хати
Гуділи весняним строєм
І вкотре вінчали обох.

–   Вінчається раб Божий,
–   Вінчається раба Божа.
Вельон весняного снігу,
Вино і хліби на столах,
І слухає пагін кожен,
І слухає квіточка кожна,
Як топиться пра-пра-пра ніжність
Сніжинкою в лапах тепла.

2005 р.

***

Розбагатів наш світ
Новим зеленим віром,
Що носить насінини перестиглі
Понад землею і понад водою
І з хмар кульбабові
Скрадає парашути.

Розбагатів наш світ
Новим жовтавим сонцем,
Що квіткою простою розквітає
В чеканні бджіл, в буянні трав зелених,
В пусканні коренів
У землю всеродючу.

Розбагатів наш світ
Новим весняним квітом,
Що дивиться блакитними очима
В блакить небесну,
У широкий простір,
У розтин заземного існування.

Наш світ розбагатів
Метеликом барвистим,
Що вирина між хвилями повітря
Між небом і весняною землею
Батистом крил,
Розшитих візерунком.

А ще – легким торканням світла
Твоїх очей іскристих
До мойого серця,
До днів моїх
Таких складних і гарних
І різних у життєвій круговерті.

Освячений весняною грозою,
В молитві щастя світ розбагатів.

2005 р.

Іван Гентош

Богдан Гордасевич

Галина Микула

Юрій Сидорчук

Оксана Шевців-Мазур

Нова книга Сергія Кустова, народного артиста України

"Життя - це калейдоскоп. І кожна його мить неповторна. А сонечко - посмішка Бога, і вона єдина для всіх живущих", - С.Кустов

На вечорі виконували пісні:

Оля Серкез

"Співай Вкраїнонько", авторська пісня. 

Оля - студентка факультету іноземних мов ЛНУ ім.І.Франка, родом з села Лани, що на Перемишлянщині.

Оксана Романів

Олег Кулик

Олег Боднар

Ярослав Пристацький

(Стаття  Юрія Шабельника в інтернет-журналі "Це - Я!")