Чому селяни бояться права розпоряджатися своєю землею?

Цікаво виглядає ситуація: влада пропонує розширити права власників паїв, запровадивши ринок земель сільськогосподарського призначення, а понад половина громадян, які зможуть скористатися цими правами, - проти. Парадокс? Чи можливе досягнення суспільного консенсусу до того, як буде скасовано мораторій на купівлю-продаж сільгоспземель?


20 жовтня Рада планує розглянути у першому читанні закон "Про ринок земель", який відкриє перед громадянами можливості продавати свої паї, а фермерам - їх купувати. Відомо, що оборудки з продажу, в обхід закону, і так відбуваються - не може, скажімо, літній сільський житель, якому потрібні кошти на ліки і в активі якого тільки і є що пай, чекати скасування мораторію, бо для нього це - питання життя. А для людей із грошима в нинішній економічній ситуації нерухомість (і в першу чергу - земля) є надійним капіталовкладенням. Однак, як свідчить соціологія, суспільство розколоте навпіл ставленням до ринку земель. Що тут не так?


Чим ближче - тим страшніше


Говорячи про "селян", тобто мешканців сільської місцевості й тих, хто там працює, слід розуміти, що це далеко не однорідна аудиторія. Можна виділити власників домогосподарств з 1-2 паями, фермерів, керівників сільгосппідприємств та представників місцевого самоврядування. І їх ставлення до ринку земель, як і мотивація, також відрізняються.


Як свідчить соціологічне дослідження, проведене на замовлення Держземагентства в рамках проекту Світового банку "Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру" серед мешканців саме сільської місцевості, пропорції прихильників та противників скасування мораторію у 2011 році змінилися порівняно з аналогічним дослідженням, проведеним торік. Так, противників цієї ідеї серед керівників сільгосппідприємств побільшало з 33,1% до 44,2%, серед фермерів - з 35% до 43,5%. А от серед власників паїв кількість противників купівлі-продажу земель за рік практично не змінилася й становить 51,5%; 47,5% можна зарахувати до прихильників - з тими чи іншими обмеженнями або засторогами.


Очевидно, що власники паїв - це скоріше потенційні продавці, а агропідприємці - скоріше потенційні покупці. І саме останні з наближенням "дня Х" суттєво охололи до ідеї скасування мораторію. Більшість із них упевнена, що в Україні не створені належні умови для запровадження ринку земель, і він несе їм більше небезпек, аніж вигод. Це тим більше цікаво, що одне з ключових обґрунтувань необхідності запровадження ринку земель - він має пожвавити сільськогосподарське виробництво.


Серед головних загроз агропідприємці називали можливість втрати найближчим часом частини орендованих нині земель (близько 60% респондентів), а в майбутньому - перспектив для розширення землекористування. А власники паїв - загрозу скуповування земель іноземцями (44%) та бізнесменами, що призведе до втрати роботи місцевими жителями (39%). В основі негативного ставлення представників місцевого самоврядування до скасування мораторію - невіра в те, що процес купівлі-продажу землі може бути організовано з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін - передовсім жителів громад та керівників місцевого самоврядування як їх представників.


На думку дослідників, збільшення кількості консервативно налаштованих респондентів станом на початок літа 2011 року було пов’язане з невизначеністю принципів функціонування ринку земель сільгосппризначення. І для того, щоб у середовищі агропідприємців сформувалося позитивне ставлення до скасування мораторію, слід, як мінімум, оприлюднити правила гри.


Власне, цим шляхом і пішла влада після внесення на розгляд парламенту 19 липня ц.р. нового законопроекту "Про ринок земель", централізовано організувавши інформаційну кампанію - через проведення сходів сіл, зустрічей із представниками керівників Мінагрополітики та Держземагентства центрального, обласного та районного рівнів, поширюючи роз’яснювальні матеріали щодо положень законопроекту.


Не правилом гри єдиним


Утім, визначеність правил гри - річ важлива, але недостатня для досягнення консенсусу в суспільстві щодо такого складного питання, як запровадження ринку сільгоспземель. Окрім того, що про ці правила громадяни повинні дізнатися (а поширення інформації в сільській місцевості - справа не з простих), люди мають бути впевненими, що цих правил буде дотримано.


Земельна реформа - одне з найбільш заплутаних для розуміння питань не лише власниками паїв, але й самими представниками влади. Суперечливе законодавство, часом відсутність підзаконних актів, що створює колізії при виконанні законів, заперечення новими законами того, що робилося роками відповідно до попередніх, - усе це не лише ускладнює орієнтацію власників земельних ділянок щодо їх прав та обов’язків, але й суттєво занижує рівень довіри до того, що робить у цій сфері влада. До речі, згідно з опитуванням, найбільш бажаною для власників землі є саме інформація про їх права (58%) та про земельне законодавство (42%). Співставивши це з більш ранніми даними опитувань Фонду Разумкова, можна стверджувати, що ситуація низької обізнаності громадян із земельною політикою та нормами земельного законодавства є для України вже традиційною.


На думку представників Інституту соціології НАНУ, в основі недовіри до земельної реформи лежить недовіра до державної влади. І негативне ставлення до ринку земель викликане не стільки несприйняттям самого ринку, скільки невірою в те, що його запровадження може пройти організовано, справедливо, чесно і законно, - тобто недовірою до державних інституцій. Велику роль, вважають соціологи, тут відіграє побоювання, що в країні буде створено два ринки землі - первинний і вторинний, і до першого дістане доступ обмежена кількість громадян, які завдяки цьому зможуть купити землю дешево з метою перепродажу.


Недовіра до "чистоти намірів" влади виявилася у відповіді на запитання про те, хто найбільше зацікавлений у скасуванні мораторію. На думку селян, найперше це політики і депутати - 52,7%, українські бізнесмени - 48,1%, іноземні громадяни - 20,5%, іноземні фірми - 13,6%, лише потім - власники паїв, сільські жителі, сільська влада (трохи більше 10% кожен), фермери - 7,8%, банки - 7%, і, нарешті, пенсіонери - 1,9%. Тут проявилася схильність українських громадян не сприймати буквально те, що їм говорять з високих трибун, а читати "між рядків".


Паралельна реальність


Влада досить чітко сформулювала і називає вголос основні страхи в суспільстві, пов’язані із запровадженням ринку земель. Слід зазначити, що набір застережень, який існував торік, цьогоріч не змінився. Передовсім - це загроза скуповування земель іноземцями, вітчизняними "грошовими мішками" (наслідком чого буде монополізація земель в руках крупного капіталу) та спекулянтами, тиск на селян із вимогою продати землю за копійки, а також те, що чорноземи пустять під забудову. Тож під час інформаційної кампанії на користь запровадження ринку земель представники влади інформують, які запобіжники є в законі проти цих негативних наслідків, та закликають не поспішати із продажем паїв, аби не прогадати на ціні. Усе ніби правильно. Але чому ж у суспільстві немає одностайності?


Сумнівно, щоб кожен селянин аналізував українське законодавство щодо громадянства, проте теза про продаж сільгоспугідь лише громадянам України зараз справді мало що означає. Вона залишається декларативною, допоки невизначеною є ситуація з самим українським громадянством. За нинішніх обставин нині близько півмільйона громадян мають, окрім українського, й інше громадянство. Це як українці, що нині мешкають на Буковині, Закарпатті чи в Криму та мають паспорти інших держав - Угорщини, Румунії чи Росії, так і близько 50 тисяч громадян Ізраїлю, які свого часу, до ухвалення Конституції 1996 року, абсолютно законно отримали українське громадянство. І, пропри те, що в Україні існує єдине громадянство, а подвійне заборонене законом, механізмів позбавлення другого не існує.


Ще одне питання - чи зможуть фермерські господарства та сільгосппідприємства розширити землеволодіння? На думку голів сільських та селищних рад, яка була висловлена в рамках згаданого дослідження, тут слід очікувати "зовнішнього" втручання. Окрім того, агропідприємці, чиї землі зібрані з орендованих паїв, остерігаються, що їх бізнес може бути зруйновано, якщо кілька власників паїв в різних місцях поля продадуть свою землю. Продаж може відбутися не лише з ініціативи самого власника, але й конкурента.


Існування таких загроз почасти підтверджують експерти та політики. "Рейдерські атаки повертаються, і все частіше їх об’єктами стають підприємства аграрної галузі", - стверджують юристи. - "За 2 останніх роки ми стали свідками зухвалих замахів на корпоративні права у так званих аграрних областях України, зокрема, в Чернігівській, Хмельницькій, Полтавській, Черкаській та Вінницькій".


"В Україні відбувається жорстка монополізація ринку земель крупними фінансово-промисловими групами", - вважає віце-спікер парламенту Микола Томенко. Він посилається на листи, які надійшли на його адресу, про те, що дрібним фермерам відмовляють у продовженні оренди землі.


Законопроект "Про ринок земель" передбачає, що в одних руках не може бути зосереджено понад 2 100 га, причому в цій граничній площі передбачено й землеволодіння "осіб, пов’язаних відносинами контролю". Тобто покупців перевірятимуть на родинні зв'язки. А спекулянтам обіцяють поставити економічну перепону - запровадити на п'ять років так зване  "загороджувальне мито": перший рік - 100% від нормативної грошової оцінки проданої землі, другий - 90%, третій - 80%, четвертий - 70%, п'ятий - 60%.


Однак зрозуміло: ці, в цілому, добрі наміри ще треба реалізувати. Іншими словами, хтось має застосовувати норми закону на практиці, хтось - стежити за їх дотриманням, а хтось - карати за порушення.


"А судді хто?"


Хто ж забезпечуватиме дотримання норм цього закону?


Соціологи фіксують загальне зниження довіри українців до влади. Найменший рівень довіри у судів (14,3%), прокуратури (17%), міліції (17,4%) та Верховної Ради (18,7%). Переважна більшість українців (77,2%) вважає, що всі органи влади (як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях) працюють непрозоро та недостатньо відкрито (аналогічний показник торік становив 69,9%).


Дані іншого соцопитування підтверджують: найвищий рівень недовіри серед українського населення мають українські суди. Дії українських судів не підтримує 61% українців, повністю підтримують - 4,2%. Друге місце у рейтингу недовіри посідає Верховна Рада, якій не довіряють 60%. Також до лідерів недовіри потрапили міліція і прокуратура. Повністю не підтримують їх дії близько 55%, а підтримують - менше 6%.


Щодо наміру заборонити зміну цільового призначення сільгоспземель як запобіжник загрозі будівництва на чорноземах, слід нагадати таку реалію. У Києві, за законом, існує мораторій на вирубку зелених насаджень. Але варто подивитися на будівництво церков на місці безбожно вирізаних дерев біля метро "Либідська" та на "Святошино", а також на події в районі стадіону “Авангард", і ми повертаємося до тези про вибіркове застосування закону. Що є і відповіддю на запитання, чому в українців невисокий рівень довіри до влади, а, відтак, до її намірів.


Тож норми законопроекту, записані на папері, і те, як вони виглядатимуть, "переломлюючись" через чинну українську реальність, - це дві паралельні реальності, які, на думку противників запровадження ринку земель, можуть і не пересікатися.


Таким чином, якщо метою інформаційної кампанії з боку влади є переконати громадян у тому, що ринок земель - це добре, то інформування повинно включати ще один дуже важливий елемент. Сюди мала б входити не лише популяризація положень законопроекту, а також і серйозна кампанія, спрямована на те, щоб громадяни повірили у спроможність влади забезпечити дотримання цих положень.


Без санкції?


Якщо влада хоче запровадити ринок земель в ситуації, наближеній до суспільного консенсусу, їй потрібно не лише інформувати про свої наміри та забезпечити, щоб її якимось чином почули ті, кого найперше стосуються зміни (тобто власники паїв та сільгоспвиробники), але й переконати їх, що ці наміри вона (влада) здатна "сделать былью". Завдання, прямо сказати, нездоланне за 2 місяці, що залишилися до дати "планового введення в експлуатацію" ринку земель сільгосппризначення.


Очевидно, це завдання мало б бути розраховане на більш тривалу перспективу, аніж до 1 січня 2012 року, і воно відверто виходить за межі компетенції лише профільних відомств. Більше того, таке завдання вимагає вже не просто "правильних слів", а зміни реалій. Чи здоланню воно в принципі?


А поки що є очевидним: голосування за законопроект "Про ринок земель" в нинішній ситуації означатиме, що влада готова ухвалювати важливі рішення і без суспільної санкції.


Ірина Лукомська, експерт УНЦПД