Саміт Україна-ЄС завершено. Питання продовжують поставати

Поставлено чергову крапку після проведення XV, ювілейного саміту Україна-ЄС, який відбувся 19 грудня 2011 року в Києві. Під час саміту було оголошено про завершення п'ятирічних переговорів щодо Угоди про асоціацію. Втім, сьогодні документ через "технічні причини" не готовий до парафіювання, яке має теоретично відбутися вже протягом 2012 року. Перший віце-прем’єр-міністр України Андрій Клюєв зазначив, що Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом буде парафована впродовж місяця-півтора, а парафуватиме текст угоди з українського боку заступник міністра закордонних справ України Павло Клімкін. Комісар ЄС з питань розширення та Європейської політики сусідства Штефан Фюле заявив, що за оптимістичним сценарієм процес парафування може зайняти від одного до трьох місяців.

 

У Спільній заяві Саміту Україна-ЄС констатується про відкритість шляху для технічної підготовки остаточної консолідованої версії Угоди, в тому числі в частині глибокої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, з метою її якнайскорішого парафування. Очевидно, що відсутність парафіювання насамперед вмотивована не тільки процесом звіряння ком та крапок у двохтисячасторінковому документі та його перекладом на мови країн ЄС, але насамперед з політичною ситуацією всередині України, яка не може не відбиватися на розвитку взаємин України з ЄС.

 

Назагал, як це не парадоксально, позитивом стало те, що саміт взагалі відбувся на найвищому політичному рівні. Так, до останніх днів зберігалася інтрига стосовно самого високого заходу та формату, в якому він буде проходити, які рішення будуть ухвалені. Так, ще напередодні саміту відкритими були питання навіть стосовно оголошення про завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію. Можна пригадати й про поширення інформації від "джерела" у секретаріаті Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС) 23 листопада, що саме 19 грудня В.Янукович візьме участь у 32-му засіданні Міждержавної ради ЄврАзЕС, хоча українське МЗС повідомляло, що не має інформації про відповідний візит до російської столиці. А ще 24 листопада заступник міністра закордонних справ України Павло Клімкін заявляв, що в України не було принципових намірів парафувати Угоду про асоціацію саме на грудневому саміті.

 

За умов, що складаються в Україні, навіть нинішні результати саміту можна інтерпретувати умовно позитивно. Адже переговори з Європейським Союзом попри специфічні українські внутрішньополітичні процеси, зовнішньополітичні візерунки взаємин з РФ, складні газові перемовини все ж такі відбулися і тривають, а остаточного замороження ситуації поки не відбулося. Український шлях наближення з ЄС виглядає складним та подекуди безпрецедентним, адже, на відміну від країн Східної Європи, які довго і складно долали свій європейський шлях, Україна значною мірою і в більшій ступені лишається пострадянською, й більшою мірою є фактичною заручницею політики побудови Євразійського простору з боку РФ, у якій є енергетичні ресурси, необхідні й для Європи.

 

Спокійно й про багато чого…

 

У спільній заяві підписанти наголосили на європейській ідентичності України, як європейській країні, що "поділяє спільну історію та спільні цінності з країнами Європейського Союзу і визнали, що поступове зближення України і ЄС у політичній, економічній та правовій сферах сприятиме подальшому прогресу у відносинах ЄС-Україна". Це завуальовано й доволі віддалено може нагадувати 49-ту статтю Європейського договору, що може передбачати право європейських країн на подачу заявки до членства в ЄС, проте формулювання в заяві напряму не корелюється з відповідним посиланням, хоча й не входить з ним в глибоку суперечку. У заяві також йшлося про позитиви у виконанні Плану дій щодо лібералізації візового режиму та було підтверджено спільні зобов'язання просуватися до безвізового режиму.

 

Набагато складніше та проблемніше можуть розвиватися події в майбутньому навколо процесу підписання Угоди, не кажучи вже про процес ратифікації, який може зайняти роки переговорів і значною мірою буде вмотивованим не тільки внутрішньо-європейськими контекстами, але й значною мірою українською внутрішньополітичною ситуацією. Ратифікація угоди загалом передбачає голосування за неї у парламентах всіх країн-членів ЄС.

 

Вкотре українському керівництву з боку політичного керівництва ЄС було озвучено посилання, яке напряму стосується внутрішньополітичних контекстів. Президент Ради ЄС Герман Ван Ромпей в Києві заявив, що підписання угоди залежатиме насамперед від подальшого розвитку політичної ситуації в Україні. Він також вказав і про справу ув'язненої екс-глави українського уряду Юлії Тимошенко: "Наше найбільше занепокоєння найперше пов'язане з ризиками політично вмотивованого правосуддя, і тут найвизначнішим прикладом є судовий процес Тимошенко".

 

Відповідна думка вже безліч разів озвучувалася європейською стороною. Так у заяві Комісара ЄС з питань розширення та Європейської політики сусідства Штефана Фюле під час робочої поїздки в Україну напередодні саміту, 12-13 грудня так само наголошувалося, що Брюссель турбують "випадки вибіркового правосуддя в Україні", зокрема кримінальні справи, порушені проти Юлії Тимошенко та інших. Відповідні заяви та коментарі лунають з боку європейських дипломатів та експертів з моменту початку кримінального переслідування Тимошенко. Загалом вже протягом року з боку представників Європейської Комісії наголошувалося на поступовій актуалізації негативних тенденцій в Україні щодо дотримання демократичних свобод. Висловлювалася дуже обережна стурбованість у зв'язку з повідомленнями про згортання демократії в Україні, обмеження фундаментальних прав і, зокрема прав на свободу слова, свободу ЗМІ і свободу зборів. Пройшов рік, і у листопаді 2011 з боку ЄС продовжували говорити про проблеми застосування в Україні вибіркового правосуддя, проблем із функціонуванням незалежного від влади судочинства. Втім, складалося враження, що офіційний Київ просто не чує відповідних оцінок чи не усвідомлює їхню серйозність та вплив на перебіг переговорів та рішень навколо майбутньої угоди про Асоціацію.

 

Справа навколо арешту та засудження лідера опозиції, внутрішньополітичні сюжети суттєво сповільнили переговорний поступ з ЄС та його осяжні перспективи. Так, якщо Віктор Янукович ще навесні 2011 року висловлював сподівання на підписання угоди про асоціацію між Україною і ЄС до кінця 2011 року: "Нам необхідно технологічно і методологічно готуватися до запровадження безвізового режиму з Європейським Союзом, угоду про яку ми могли б підписати до кінця цього року", то на саміті 19 грудня звучало, що не відбулося навіть технічного парафіювання угоди. Українська сторона намагалася зберегти обличчя, незважаючи на загублені можливості, європейська продемонструвати важливість залишити Україну в європейській орбіті, але при цьому не надавати зайвих авансів владі з авторитарними рисами.

 

Зрозуміло, що подальший процес підписання угоди визначальною мірою буде залежати не тільки персонально від справи лідера української опозиції, але й від стратегічних та поточних політичних справ всередині країни. Зокрема й від перебігу виборчої кампанії 2012 року, її відповідності стандартам ОБСЄ, прозорості та демократичності. З огляду на тривожні та негативні оцінки минулорічних виборів до органів місцевого самоврядування з боку міжнародних організацій та українські специфічні навколо законодавчих тенденцій стосовно закону про вибори, увага до кампанії буде значною, а ціна порушень може виявитися вкотре стратегічною для стратегічного вибору.

 

Виходячи зі спільної заяви, економічна інтеграція та ЗВТ України з ЄС надзвичайно важливі, але невід’ємні від потреби досягнення позитивів у сфері політичного діалогу. Окрім всього іншого він включає в себе перебіг процесів конституційної, виборчої та судової реформ, забезпечення вільних ЗМІ і свободи зібрань, прав меншин, участь в цьому процесі опозиції та представників громадянського суспільства.

 

Водночас, аналіз пріоритетів співпраці Україна-ЄС насамперед у сфері політичного діалогу за результатами моніторингу Консорціуму аналітичних центрів у 2011 році демонструють засадничі проблеми суспільного діалогу та змісту діяльності інститутів влади. Можна пригадати, що протягом 2011 року спостерігався регрес щодо процесу всеохоплюючої конституційної реформи, розробленої для подальшого розвитку ефективної конституційної системи стримувань і противаг між органами державної влади згідно з відповідними рекомендаціями Венеціанської комісії. Розвивається централізація місцевої регіональної політики. Низка законів та законодавчих ініціатив обмежують права місцевого самоврядування. Справа не тільки в "політичних картинках" та поточних подіях навколо євроінтеграційної теми, яка подекуди стає мантрою для політиків та іноді амбівалентно сприймається суспільством. Відповідний перелік можна продовжувати, і саме процес поглиблення взаємин з ЄС може стати каталізатором змін насамперед всередині країни, насамперед заради самої країни, каталізатором, який не має нічого спільного з імітацією реформ заради умовної "галочки".

 

Юлія Тищенко, керівник програм розвитку громадянського суспільства УНЦПД