Грицько Чубай

Львів славиться багатьма легендами, особистостями і однією із таких легендарних постатей, яка несе в собі певну таємничість неповторність та воістину возвеличує місто Львів є поет Грицько Чубай.
Один із чільних представників НМ-дискурсу у львівському андеґраунді 70-х років, творчість якого справила видатний вплив не стільки на поезію, скільки на «самоусвідомлення» деяких вісімдесятників.
Народився Григорій Петрович Чубай 23 січня 1949 року у селі Березинах Козинського (тепер Радивилівського) району Рівненської області у селянській сім'ї.
Сім'я жила в типовій мазаній хаті – одна велика кімната, де всі були – двоє синів (Грицько мав старшого брата) і батьки. У кімнаті було багато книжок і величезна фонотека. «Картинна галерея» була зроблена з вирізок із журналу «Огоньок», там прекрасні репродукції були тоді. І всі свої знання Гриць черпав звідти, він ж не був ні в Ермітажі, ні в Ель Прадо, ні в Луврі, але ці репродукції і монографії художників, які видавалися тоді, в нього були. Він прекрасно на цьому розумівся, міг це оцінити. Так само музику – і класику, і сучасну, чого воно варте міг оцінити. Вже з дитинства малий Гриць допомагав батькам у господарці: виганяв худобу "на колгосп", де великий вигін, і частенько брав із собою книжки, зачитував друзям ті місця, які йому припали до вподоби. Також часто на вигоні вони грали у футбол, Грицько був і за тренера, і за капітана команди, бо володів м'ячем вправно. Знав напам'ять вірші Тараса Шевченка, приносив "Кобзаря" на луг та читав уривки з поем, і та поезія переймала більше, ніж почута на шкільних уроках, мабуть тому, що вмів Чубай декламувати з пристрастю, яка не залишала нікого байдужим. Любив він також і малювання: олівцем нашвидку накидав якусь пейзажну замальовку, або змальовував своїх друзів, що їм дуже подобалося. Ще школярем друкувався у республіканському журналі.
Після закінчення у 1967 році Козинської середньої школи подав документи до Київського університету, однак через виступ біля пам’ятника Т. Шевченку, в якому він намагався трактувати твори Кобзаря не так, як того вимагала офіційна пропаганда, а також за антирадянську крамолу, яку жартома проголошували в університетському гуртожитку абітурієнти, у 1967 році був недопущений до вступних іспитів. Як наслідок молодий поет отримав майже по життєво приставлених до себе «опікунів КДБ», які не спускали свого всюдисущого  ока, навіть після смерті. З таким «вовчим білетом» всі спроби вступити до українських ВУЗів були марними.
Поки не «засікли» працював на Рівненському радіо, а в 1968 році переїхав до Львова, де з великим успіхом у молодіжному середовищі читає свою своєрідну маніфестацію-вирок сучасній цивілізації - поему «Вертеп». У 1969 році вийшла перша (рукописна) збірка «Постать голосу»
Там же знайомиться з Іриною та Ігорем Калинців, братами Горинями, Віктором Морозовим та Вячеславом Чорноволом. Друзі та близькі називають поета Грицьком, як він сам волів.
У 1970 році одружується та залишається жити у Львові на Погулянці. В них завжди збиралося дуже багато людей (Олег Лишега, Віктор Морозов, Микола Рябчук, Василь Гайдучок, Юрій Винничук, Володимир Кауфман...) – 16 людей на 16 квадратних метрах, і деколи засиджувалися до ранку, і в будь-який час дня і ночі могли постукати у вікно, попроситися до Чубаїв... То вже тоді і глінтвейни заварювали, і Грицько любив канапки робити – то вже за кілька хвилин було готове накриття на стіл, і, звичайно, було цікаво дуже, можна було море інформації отримати на цих вечорах: адже дискусії та суперечки велися навколо творчості Томаса Еліота, Сильвії Плат, звучала музика європейського рівня, намагалися, попри всі совдепівські перепони, доторкнутися душею до всього найсвіжішого, авангардового, модерного, що з'являлося тоді у малярстві (Далі, Міро, Архипенко), в літературі (Маркес, Кортасар, Лагерквіст). Коли бував Віктор Морозов, влаштовували концерти: Віктор грав, Грицько щось там придумував, пробував всілякі такі сатиричні речі робити. Не зважаючи на залізну завісу, поет знав чимало про модерні течії у європейській та світовій літературі, музиці, культурі загалом. Чубай хотів бути редактором журналу, мав мрію – видавати журнал. Так на світ з’являється «Скриня» - один із перших самвидавівських журналів України, де друкуються твори Г. Чубая та його друзів.
Після зближення із «антирадянськими елементами» у Г. Чубая починаються обшуки та переслідування, інспіровані КДБ. Не оминули Грицька і арешти 1972 року. Після обшуку в будинку його дружини Галини на Погулянці, поета чекало кількаденне перебування в КДБ на вул. Миру, яке спричинило глибоку депресію.
З «вовчим квитком» влаштуватися на роботу було складно, тому важка фізична праця в тому числі на будовах в Сибіру, в поєднанні з постійним цькуванням КДБ підірвали здоров'я поета.
У 1979 році Григорій Чубай блискуче склав іспити до Літературного інституту ім. М. Горького, що у Москві. Вчився у семінарі Анатолія Жигуліна, який назвав його найсильнішим у своєму потоці.
16 травня 1982 р. Григорій Чубай пішов з життя. Поховано його було на Сихівському цвинтарі. За клопотаннями родини та Львівської організації Спілки письменників України Львівська міська рада дозволила у грудні 1995 р. перезахоронити останки поета на полі № 11 Личаківського цвинтаря. 15 вересня 2007 р. на могилі поета встановлено пам'ятник (цього ж дня у Львові відбувся «Вечір пам'яті Грицька Чубая»).
Тільки посмертно його прийняли до Спілки письменників України. І тільки тоді радянська влада дозволила друкувати його вірші та поеми, переклади з Блока, іспанських, чеських та польських поетів. У 1990 році вийшла його книжка «Говорити, мовчати та говорити знов», перекладена польською та іспанською, а у 1999 — «Плач Єремії». У 2009 році світ побачила збірка дитячих віршів «Скоромовка не для вовка» (видавництво «Грані-Т»).