Проблематика народовладдя

Зважаючи на важке економічне становище людей та їхнє незадоволення політикою влади, а зі сторони діючої на сьогодні української влади неспроможністю, а часом і небажанням, змінити цю ситуацію, все більшої актуальності набуває тема народовладдя. Проблематика відновлення та становлення народовладдя в Україні стає предметом обговорення як у наукових колах на науково-практичних конференціях, так і на круглих столах серед громадських організацій.  
Так, 3 жовтня 2013 року у приміщенні актового залу Личаківської районної адміністрації м. Львова під егідою Всеукраїнського об’єднання громадських організацій «Народовладдя» розпочала свою роботу ІІІ Всеукраїнська науково-практична конференція на тему «Теорія і практика народовладдя в Україні», організатором якої виступила  Львівська обласна громадська організація «Народовладдя».  У конференції взяли участь науковці та представники громадських організацій Західної та Центральної України.
Відкриваючи конференцію, голова ЛОГО «Народовладдя», кандидат біологічних наук Б. Здравко наголосив на відсутності народовладдя, необхідності затвердження нової Конституції України та створення Народних Університетів. Про систему державного управління, її націоналізацію та реформу врядування розповів у своїй доповіді професор Львівського національного університету ветеринарної медицини ім. Гжицького Б. Колос. Зокрема, доповідач запропонував, щоб на державні та виборні посади можна було потрапити тільки шляхом конкурсного відбору, під час якого кандидати на владні посади мали б здавати тести з метою аналізу їхніх здібностей, знань та професійних навичок (досвіду). Для цього б мали утворюватися відповідні комісії – Управи. На думку більшості виступаючих на конференції, чинне законодавство є по своїй суті нікчемне, а в системі державного управління - в основному некомпетентні чиновники, яким потрібно вкоротити заробітну плату та їх чисельний штат. Також у виступах громадських активістів можна було почути про необхідність скасування законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, оскільки влада – одна, і має бути контролюючий орган за її діяльністю.
Значну увагу було присвячено питанню суддівства, де значної критики зазнали корумпованість та безконтрольність суддів, яку запропонували ліквідувати шляхом запровадження строкового обрання судді на посаду та його звітності перед народом. На превеликий жаль, ніхто не звернув увагу на те, що подібні звіти судів існують і зараз, в яких аналізується кількісний і якісний склад справ, питання, які в них порушувалися та прийняті за підсумками засідань рішення. Дана інформація є в широкому доступі, однак бажаючих її читати крім студентів-юристів немає.
З ідеєю прийняття закону про владу, який би регламентував її права та обов’язки виступив делегат з м. Івано-Франківськ С.Воляр, упустивши при цьому, що відповідні закони про Верховну Раду України, КМУ та інші подібні вже прийняті, але не виконуються.
Також тривале  обговорення отримав виступ професора Львівського національного університету ім. Івана Франка Л. Бориславського, який, слід зазначити, входить до складу Конституційної асамблеї. Зокрема, у своєму виступі професор-конституційник нагадав присутнім, що Конституція України, яка прийнята 1996 року, визнана однією з кращих у світі, однак вже наступного дня після її прийняття, були ініціативи щодо внесення до неї змін. За словами п. Бориславського, бажання внести певні корективи до Основного Закону країни чи затвердити новий будуть завжди, а Львівщина й так першою ліквідувала районні ради в місті, однак щодо гілок влади, то дана структура влади визначалася філософами протягом віків, століттями була апробована, тому не нам її ламати.
«Сьогодні стоїть питання внесення змін до Конституції України, - зазначив професор Бориславський, - але зміни повинні бути об’єктивні. В Конституції написано: Україна – правова, соціальна держава. Так зараз не є, але ми повинні йти до цього».
У продовження твердження професора щодо народовладдя як системи форм волевиявлення народу (в основному це вибори та референдум) виступила керівник Громадського прес-центру Львівщини О. Баб’як, яка зазначила, що центральну роль в оцінці та прийнятті громадянами об’єктивних рішень стосовно державної політики та системи управління вцілому відіграє громадянська освіта населення.
Громадянська освіта перш за все  ґрунтується на процесуальному та багатовимірному підході до громадянства, що включає  політичний, правовий та культурний вимір,  а також соціальний, економічний та глобальний вимір, як усвідомлення та сприйняття глобальної солідарності. За словами доповідачки, говорити про нікчемність законодавства та його зміни варто, спробувавши виконувати те, що є, а тоді із практичними зауваженнями говорити про зміни, закликала присутніх п. Бабяк.
Також на конференції озвучили пропозиції прийняття законодавчої бази, яка б сприяла націоналізації економіки та економічної свободи. Серед ідей, які виголошували делегати, варто відзначити ідею повернення коштів, сплачених в період Радянського Союзу як партійні членські внески.

Майже 360 років відділяє нас від того часу, коли гетьман Богдан Хмельницький у Переяславі підписав тимчасовий військово-політичний союз із Росією.

Але, як бачимо, у стосунках із нашим північним сусідом справдився вислів, що немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. 337 із 359 пройдених років Україна перебувала у «міцних обіймах» «старшого брата» докладніше

Поняття громадянського суспільства у наш час виступає своєрідною інтерпретацією автономії та емансипації особи, що функціонує за межами державної влади. У Франції поняття тісно пов’язане із концепцією загального блага і відповідає сьогодні за врегулювання суспільних проблем. У громадянському суспільстві як явищі соціального життя вбачається, насамперед, опозиція до держави в публічній та адміністративній сферах. Отже, якщо ви не є політичним діячем чи держслужбовцем – ви належите до громадянського суспільства, разом із асоціаціями, підприємствами і організаціями. Громадянське суспільство – це сукупність окремих осіб, котрі беруть активну участь у житті суспільства для того, щоб громадська думка була почутою. докладніше

Підсумки 20-річчя України

                                                      епіграф                                                     

                                                      Ця біда ще не біда,
                                                      бо коли справді прийде біда -
                                                      ото вже буде біда!
                                                                                   (українське прислів'я)

Останнім часом мені довелося почути чимало інформаційних програм щодо підсумків 20-річчя України як незалежної держави. Вирішив додати і свій коментар щодо цього.
Розпочну з позитивного, тому що це і є головним підсумком: Україна за ці роки відбулась як світова держава, яку визнали і вже розпізнають на міжнародній арені, тобто ідентифікують не як "Раша" або частинку СРСР, а саме як Україну. Другим важливим після міжнародного є вже визнання як внутрішній фактор: громадяни України за 20 років навчились визнавати свою державу як Державу, а не як уламок розвалившоїся імперії. Це основне.
Наступним після Самостійності (суверенітету) йде Соборність: дякувати Богу, але Україна зберегла всю свою територіальну цілісність, а не розвалилась на обособленні шматки-регіони, чому було чимало загроз за всі 20 років. Навіть Крим вже тільки формально є автономією, але фактично цілковито злився з Україною по всіх соціально-економічних параметрах. Порівняйте Придністров'я в Молдові щоб точно зрозуміти про що йдеться. Також не відбувся ні Східний, ні Західний сепаратизм, хоча процеси ставали іноді досить масштабні, проте вони не набули реальних обрисів завдяки одні простій і найголовнішій причини: сепаратизм не мав підтримки в масі самого народу. Соборність України відбулась і це також одна з головних позитивних удач.
Можна вважати, що ці складові національної ідеї у формулі "За Українську Самостійну Соборну Державу" виконано. На цьому наш позитив і завершено, тому що значно гірше ми маємо ситуацію з означеннями "Української" та "Держави". За своїм сучасним форматом Україна є денаціоналізована країна з формальними ознаками української етнодомінанти. Простіше кажучи десь 2/3 населення України "типа русскоговорящие" без якоїсь яскравої національної самоідентифікації, що вживають українську мову тільки за службової необхідності. Рівень сучасної "українськості" в Україні найкраще демонструє те, що у воді не тоне: вічно юний козел - "співучий" ректор Михайло Поплавський. Маємо вже навіть не оту декоративну але якісну "шароварщину від Вірського", а щось з містерій буф з голими дівками у віночках та опудалом у вишиванці. Ось він найвищий рівень псевдо-української кіч-культури, яку масштабно продукує відповідний столичний вуз! Подібна "українськість" не навертає неукраїнців до української культури, а відвертає навіть українців. Але як сказав наш перший президент України Леонід Кравчук, цитуючи класика: "Маємо те, що маємо". Хоча у Івана Багряного ця фраза має важливе логічне продовження: "Маємо те, що маємо, але зобов'язані зробити все, щоб виправити на краще" Не уявляю, як це можна буде зробити, хоча і дуже хочу, що зміст поняття "Українська" набрав справді грунтовної якості. Та поки наші моральні авторитети нації творитимуть щось на кшталт "Записок самашедшаго" - ми приречені на невігластво. Ми приречені на "безукраїнську Україну". Сумно, але факт.
Не кращі справи у нас з тим, що розуміють за терміном "держава":  це є чітка правова конструкція як константа  - якщо стисло охарактеризувати його зміст. Не відкрию державної таємниці, бо це ні для кого давно вже не таємниця, що в Україні сфера права починаючи від Конституції України і на всіх-всіх інших рівнях правової системи мають один єдиний постулат "Своя рука - владика", а в народному трактуванні: "Закон, як дишло - куди поверне, так і вийшло". Не знаю, як кому, а мене вражає механіка функціювання державної системи в Україні, де 9/10-х всіх процесів відбуваються у позаправовому полі. У нас не право обумовлює дію, а навпаки. Унікальне досягнення, яке бездоганно забезпечує міністр юстиції Лавринович: він може формалізувати у формат існуючого права будь-що і будь-коли. Про яку державність може йти мова, коли у нас вдумайтесь: на законних підставах може бути все що завгодно! І найцікавіше, що нікого в Україні це не здивує. То іспанських депутатів шокувало голосування "багатостаночників" у нашій Верховній Раді - для нас усіх давним-давно це стало нормою! Більше того, коли представники від ВО "Свобода" обурюються в телешоу з цього приводу цитуючи відповідну норму Конституції України про обов'язковість особистого голосування депутатом, вони одночасно абсолютно спокійно у Львівській обласній раді на сесіях також голосують за відсутніх побратимів по партії і вважають це абсолютно законним, бо щиро впевнені, що та норма з Конституції стосується виключно депутатів ВРУ! І то доти, доки там нема самих "свободівців"...
Правова конструкція Української Держави надскладна формально і надпроста за змістом, який весь увібрала одна фраза: "Не попадайся". Хто з наших українських водіїв думає про дотримання правил дорожнього руху? Однозначно ніхто, тому що всі вони думають про одне: як би не попастися інспектору ДАЇ. А той інспектор так само чхати хотів як водії дотримуються правил дорожнього руху і що робиться на дорогах, бо для нього головне - вчасно підловити порушника, обібрати і їдь собі далі, порушуй... І така сама ситуація у всіх сферах нашого українського буття. Однозначно правової системи як і відповідної правової свідомості в Україні не існує, тому говорити про її державність як сталу правову форму суспільного буття є просто безглуздо, з чим нас всіх і вітаю.
І тепер про одну з наших найголовніших бід в Україні - корупцію. Але спершу одне зізнання: мені доводилось спілкуватись з досить значною кількістю так званих "корупціонерів" і серед міліції, інших правоохоронних і контролюючих державних структур, з урядовцями різних рівні тощо і я беззастережно стверджую, що на 99%  це все є прекрасні люди! Відсоток подонків там значно менший за наше побутове життя, тому я категорично не погоджуюсь все звалювати стосовно корупції на так званий "людський фактор".  Як казав мій знайомий: за реальним змістом часто балет буває значно жорстокіший за бокс, а просто форма вираження різна, через що мало хто розуміється в суті процесу. Корупція не є приватною ініціативою окремої особи! Вона системний продукт, який є головним чинником поєднання у співіснуванні двох економік в нашій державі: легальної і тіньової. І що найцікавіше в цьому економічному процесі, так той факт дуже частого поєднання в одній людині і бізнесмена, і політика, і урядовця, що є безпосереднім учасником одночасно і в державній економіці, і в так званій "тіньовій" - нелегальній. В нормальній державі фахова приналежність чітко роз'єднана: бізнесмен - окремо, політик - окремо, урядовець - окремо, а у нас все це разом, як напис на одному з медичних кабінетів "Послуги стоматолога і практолога" - це реально було, не жартую. І я можу нагадати, який економічний колапс пережила України перші 3-4 місяці після перемоги Помаранчевої революції коли корупція в Україні самоліквідувалась як реальний факт. Всі корупціонери добровільно стали порядними людьми і - о жах! Країна стала валитись в економічну прірву, тому що легальна державно економіка втратила контакт з економікою тіньовою. Звичайно, якби при владі опинились люди розуму і честі, то вони б зуміли швидко об'єднати обидві економіки в одну, але... Знову вертаємось до класика: "Маємо те, що маємо" До речі, чув, що ця фраза стала улюбленою у Леоніда Макаровича при перегляді своїх банківських рахунків. І не тільки у нього вона стала улюбленою в подібній сцені життя. Тому корупція - це вам не хухри-мухри, а наш національний фатум.
Таким чином узагальнити 20-річчя державності України можна так: добре так, як є - аби не гірше. Цю фразу мені у Львові доводиться чути найчастіше. Справді не є все у нас аж надто погано, але до доброго ой як далеко!
Стосовно прогнозів майбутнього України, то я тут повний нуль. Я вже був свідком таких неймовірних подій, які не міг наперед не те що обдумати, а взагалі не міг повірити, що таке можливо. Але Луценко і Тимошенко в тюрмі, а Віктор Янукович - наш президент. Звучить досить обнадійливо. В якому сенсі? Та в тому самому, що й одночасні послуги стоматолога і практолога... Поживемо - побачимо.
З новим роком - з новим щастям, Україно!

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
27 грудня 2011 р.

 

КОМЕНТАРІ

Вибори Народних депутатів України 2012

Лист ведучому радіо "Єра" політологу Сергію Крижанівському

                                                         Обговорення нового закону про вибори депутатів ВРУ.

Вельмишановний пане ведучий, я прослухав вашу програму (25.11.2011) з головою Комітету виборців України і хочу висловити кілька своїх думок для подальшого їх використання, якщо вони вас зацікавлять.
Найперше, що ми повинні визнати і припинити хибну традицію постійно переробляти закони про вибори і народних депутатів, і президента України на напередодні виборів, а тим більше - під час виборчої компанії. Це основне. Закон - це стала норма, а не змінна згідно до кон'юнктури моменту.
Коли я чую фразу, що хтось підлаштовує "закон під себе", то іронізую в тему, як визнання тим "підганяйлом" власної інвалідності, тому що "під себе роблять" виключно лежачі важкохворі... Не хворі політсили домагаються справедливих норм для всіх.
З повноваженнями влади теж однозначно їх не можна самочинно перерозподіляти, тому рішення про відміну реформи положень Конституції 2004 року повинно було вирішуватись щонайменше конституційною більшістю у Верховній Раді Україні, а по-суті це мало бути винесено на всенародний референдум з автоматичним імперативом дії його рішення.
Взагалі все існуюче законодавче поле в Україні важко визнати легітимним, коли жодного (!) свого рішення Верховна Рада не прийняла за конституційною нормою "один депутат - один голос", тобто особисте голосування, а не піаністами-кнопкодавами. На жаль, але це рівень нашої політичної культури, точніше - безкультур'я.
Однозначно, що політична культура і поводження обранців на пряму залежить від політичної культури виборця. Тому я надзвичайно радий, що у вашій програмі нарешті прозвучало головне, на мою думку, правило для виборця: депутатів обирають не для благочинної діяльності, а для творення законів та умов нормального життя в державі! Те саме в області, районі чи  місті. Але якщо полікультурність на рівні кілограмів гречки чи подачки в 100 - 200 гривень, то результати бачимо вже.
Також я вважаю всілякі "звітування перед виборцями" або так звану "роботу в округах" скоріше за фарс, чим серйозні речі, тому що чимало бачив і побачив цей процес без жодних результатів від нього. Навіть якщо траплялись епізоди допомоги з боку депутата, то це не змінювало кардинально самої проблеми як соціального явища, що і є головним завдання обранців: законодавчо робити добро для загалу.
І зовсім смішним є бажання "відкликати депутата", бо як вдало було зауважено: а хто його має з виборців відкликати ? - за логікою це мають робити ті, що його обирали, а як їх визначити при таємному голосуванні? Тому як контрольна норма "відкликання депутата" є абсолютно малодієвим засобом, що доказано життям. Це нагадує ситуація, коли таксі найняти з умовою розрахунку після кожного кілометра, бо раптом клієнту щось не сподобається: от і зупиняється таксі, щоб розрахуватись і знову рушати - ох і малоприємно подорож вийде... Тому загальний рівень життя є основним показником для виборця про успішну чи не дуже успішну діяльність депутата, а головною карою для всіх з них було і буде відсторонення від влади. Вибирайте і обирайте вдумливо - це основний принцип контролю за депутатами, а не відкликання.
Навпаки, вилучення графи "проти всіх" є погіршенням, тому що це звуження демократичних прав волевиявлення виборця: можу не прийти, можу зіпсувати бюлетень, а можу і висловити своє побажання-замовлення в графі "проти всіх" на нові політичні формації. Власне саме ця графа і стимулює творити нові політичні партії, тому що вказує на факт наявності вільного електорату. Отже графа "проти всіх" хоч і не принципова, але важлива.
Щодо норми балотуватись в депутати одночасно і мажоритарно, і в партійному списку - це абсолютно недопустимо і антиконституційно. Чого не можу сказати про вимогу так званих "відкритих списків" - це скорше політологічна мулька, аніж ділова пропозиція, тому що давайте спробуємо уявити численні партійні списки-простирадла з їх повним переліком, де виборець має розібратись і проставити позначки, а тоді ще повинні прискіпливо облікувати цей інформаційний вал у виборчкомах - це абсолютно неможливо навіть технічно, не кажучи просто психично, тому що кожен виборець має уважно дослідити біографії незчисленної кількості претендентів. Поки що відкриті списки не є на часі в Україні.
Але, звичайно, що найголовніше у виборах є не закони, а сам виборець! Буде масовим бажання чесних виборів - будуть вони чесні! А буде домінувати байдужість чи за подачку продажно віддаватимуть свій голос - ну тоді не нарікайте, що життя таке безчесне. Теза "Кожен народ заслуговує на ту владу, яку має" - цілком слушна і перевірена часом.
Владі ж особливо варто потурбуватись про чесність виборів, тому що з негативними результатами виборів влада ще може знайти компроміси, а ось невизнання виборів як сфальшованих позбавляє владу легітимності в абсолюті як у всього власного народу, так і світової громадськості. Таким чином: хочеш краху - сфальшуй вибори і матимеш крах. Приклади відомі і в нас, і поряд нас.
Всі на вибори 2012!

З повагою, Богдан Гордасевич
Львів - Рясне

 

 

КОМЕНТАРІ

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Календар знаменних та пам'ятних дат 2013 року

Червень

1

Міжнародний день захисту дітей
День захисту дітей

2

День працівників місцевої промисловості
День працівників водного господарства

3

170 років від дня народження Климента Аркадійовича Тімірязєва (1843–1920), російського природодослідника (один із основоположників російської школи фізіології рослин)

4

Міжнародний день безвинних дітей – жертв агресії
150 років від дня народження Владислава Владиславовича Городецького (повне ім’я – Лєшек Дезидерій Владислав Городецький) (1863–1930), українського та польського архітектора, підприємця, мецената

5

Всесвітній день навколишнього середовища
290 років від дня народження Адама Сміта (1723–1790), шотландського економіста, філософа

6

День журналіста
110 років від дня народження Арама Ілліча Хачатуряна (1903–1978), вірменського композитора, диригента, педагога

8

Всесвітній день океанів

9

День працівників легкої промисловості
125 років від дня народження Олександра Алоїзовича Янати (1888–1938), українського ботаніка

10

110 років від дня народження Микити Михейовича Шумила (1903–1982), українського письменника, перекладача, сценариста
100 років від дня народження Тихона Миколайовича Хрєннікова (1913–2007), російського композитора, громадського діяча

11

130 років від дня народження Михайла Тершаковця (1883–1978), українського літературознавця (США)

12

День працівника фондового ринку

13

Вознесіння Господнє
240 років від дня народження Томаса Юнга (Янг) (1773–1829), англійського фізика, астронома
150 рокiв вiд дня народження Марії Миколаївни Грiнченко (1863–1928), української письменницi, перекладача, педагога
100 років від дня народження Анатолія Хомича Іллічевського (1913–1992), українського літературознавця, бібліографа, перекладача

14

Всесвітній день донорів крові
230 років із дня (1783) заснування міста Севастополь

15

175 років від дня народження Йосипа Сильвестровича Вітошинського (1838–1901), українського хорового диригента

16

День медичного працівника
140 років від дня народження Антоніни Василівни Нежданової (1873–1950), російської співачки

17

Всесвітній день боротьби з опустелюванням і засухами
150 років від дня народження Ружени Єсенської (1863–1940), чеської письменниці, перекладача
110 років від дня народження Михайла Аркадійовича Свєтлова (справж. – Шейнкман) (1903–1964), російського поета

20

Всесвітній день біженців
160 років від дня народження Олександра Пилиповича Мишуги (1853–1922), українського співака, педагога

22

Початок Великої Вітчизняної війни (1941–1945 рр.)
День Скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні
90 років від дня народження Анатолія Георгійовича Решетникова (справж. – Решетченко) (1923), українського та російського актора

23

День Святої Трійці
День державної служби ООН
День державної служби
125 років від дня народження Олександра Йосиповича Гавронського (1888–1958), українського та російського режисера театру і кіно, математика, філософа
110 років від дня народження Марії Іванівни Сельської (1903–1980), українського живописця

24

140 років від дня народження Івана Матвійовича Стешенка (1873–1918), українського літературознавця, письменника
100 років від дня народження Василя Сергійовича Будника (1913–2007), українського вченого у галузі ракетобудування та космічної техніки

25

День митної служби України

26

Міжнародний день на підтримку жертв тортур
Міжнародний день боротьби зі зловживанням наркотичними засобами та їхнім незаконним обігом
100 років від дня народження Петра Юрійовича Мірчука (1913–1999), українського політичного діяча, історика, журналіста

27

27–28 350 років тому (1663) відбулась Чорна Рада
180 років від дня народження Владислава Івановича Заремби (1833–1902), українського та польського композитора, піаніста, педагога

28

День Конституції України (1996)

30

День молоді
День молодіжних та дитячих громадських організацій
150 років від дня народження Ріхарда Веттштейна (1863–1931), австрійського ботаніка