Кожна вулиця міста Лева - інша історія

У 2001 р. вийшла з друку книжка історика Бориса Мельника «Довідник перейменувань вулиць і площ Львова» - підсумок багаторічної праці Бориса Васильовича. Книга унікальна тим, що в ній автор подає всі назви вулиць і площ Львова, які вдалося віднайти в архівних документах. Як виявилося, зробити це було доволі складно. Тож саме про цю нелегку працю і про «Довідник...» розмовляємо з львівським істориком.
- Борисе Васильовичу, така скрупульозна робота, яку здійснили Ви, не вдавалося нікому. Розкажіть, будь ласка, з чого все розпочалося...
- Коли прийшов на роботу в обласний архів, а було це в 1959 році, виявив проблему невідповідності нових і старих назв вулиць. Список включав назви вулиць польського періоду. Але ж у історії Львова були різні періоди. Список був не лише неповним, але й неточним. Натомість мене цікавило, коли саме виникла назва. Власне, цим і почав займатися. І в цьому мене підтримувала завідуюча відділом архіву Людмила Романівна Грабко, яка побачила, що для мене це не забавка, а серйозна справа. Тож керівники запропонували, аби я склав такий довідник перейменувань, адже схожої розвідки раніше не було. Тож ми з пані Людмилою взялися до роботи... Щоправда, в старих довідниках міста були лише списки нещодавно перейменованих вулиць... Ми ж робили це в інших масштабах: збирали всі відомі назви кожної вулиці. Водночас встановлювали так звані координати (початок і кінець) і дату виникнення назви. А для цього довелося пройтися всіма вулицями Львова, яких на той час було понад 1200! Уже працюючи в історичному музеї, не полишав роботи. Людмила Грабко, чудовий знавець архівних фондів, щоразу підказувала, де можна віднайти ті чи інші документи. І щоразу в проект книжки вносили зміни, які всі шість разів пані Людмила передруковувала на машинці! І от у 1971 році текст був готовий. Ознайомившись із ним, відповідні чиновники попередили: якщо хочете бачити книжку виданою типографським способом, викиньте назви вулиць окупаційного періоду (1941 - 1944 роки) Львова, якщо не погоджуєтеся, довідник вийде обмеженим тиражем із написом: «Для службового користування». Ми не погодилися. Тому книжка вийшла тиражем у 500 примірників. Нині - це бібліографічна рідкість. Інколи її крадуть один в одного поважні городяни. Адже вона може знадобитися в багатьох ситуаціях, навіть зекономити державні гроші. От вам простий приклад. Планують будувати багатоповерховий будинок. Для цього потрібна геологічна розвідка. Таку розвідку проводили, але в документах польського періоду фігурують старі назви вулиць, і будівельники не можуть визначити, про яку саме йдеться. Отож із нашого довідника можна дізнатися про стару назву і врешті зекономити дуже великі гроші... А потім книжка лежала, я вносив у цей примірник відповідні корективи, адже назви змінювалися. І от врешті десь п’ять років тому зробив остаточний варіант «Довідника...», який мав вийти в комплекті із моєю книжкою «Вулицями старовинного Львова». Це сталося у 2000-му році.

Вісім «променів» Львова

- Борисе Васильовичу, спробуємо помандрувати вулицями нашого міста, точніше, 8-ма шляхами, які відходять від Львова, або ж «променями», як Ви називаєте їх у своїй книжці «Вулицями старовинного Львова».
- Нині від Львова відходять 8 шляхів. Колись, щоправда, їх було більше, частина зникла. І ті вісім шляхів не були рівноцінними за значенням. Всі вони спочатку пролягали лісами та полями, були немощеними. Згодом почали «обростати» будинками і перетворилися на вулиці. Але, як і раніше, вони прямують на чотири сторони світу, з’єднуючи міста, держави... Тож вулиці Замарстинівська, Богдана Хмельницького, Личаківська, Зелена, Стрийська, Кульпарківська, Городоцька, Тараса Шевченка - колишні дороги, своєрідні промені, що відходять від Львова, які врешті перетворилися на вулиці з такими ж назвами. Вулиця Городоцька - шлях на Городок, Тараса Шевченка (колишня Янівська) провадила до Янева, вулицю Богдана Хмельницького у XIII столітті називали Волинською дорогою, з 1944-го Жовківська - пряма дорога на Жовкву тощо. Загалом вулиці Замарстинівська, Клепарівська, Кульпарківська, Персенківка, Знесіння та інші - колишні міські села (було їх у власності міста-феодала Львова 18). Селяни працювали на місто. Точніше - на керівників міської ради та суду, яким належала вся влада у Львові. І лише у 1933 році перші чотири названі місцевості стали складовою Львова.
- Чи відома історія назв цих місцевостей, а згодом - вулиць?
- Замарстинів заселений віддавна - із часів Данила Галицького. Так, у першій літописній згадці про Львів йдеться про Белзькі поля. Так називали землі, які тяглися вздовж лівобережжя Полтви - між сучасними вулицями Замарстинівською та Клепарівською. У 1389 році львівський міщанин Ян Зомерштейн заклав на площі у 12 ланів (приблизно 300 га) маєток. Згідно з тогочасною традицією, його назвали Зомерштейнгофом («двір Зомерштейна»). Місцева вимова перетворила його на Замарстинів. Офіційною назва вулиці стала у 1871 р. У ХVІІ-ХІХ ст. це була вулиця Мурованого мосту. Загалом це завжди був район бідноти. Коли ж Замарстинів купив шляхтич Братковський, замарстинівці стали кріпаками. А за часів гітлерівської окупації квартали Замарстинова були відокремлені від міста колючим дротом, їх перетворили на єврейське гетто (тут фашисти знищили 136 тисяч осіб).

Вулиця Городоцька - перший брукований тракт

- А яка вулиця у Львові найдовша?
- Городоцька. Нині її довжина - 7,5 кілометра. Складалася вона з трьох окремих частин, кожна з яких має свою історію. Найдавніша частина вулиці - від пл. Торгової до початку вул. Т.Шевченка. В документах вона фігурує під назвою «Західної вулиці проти Кракова» (1507 р.). У 1570 р. її вже називали вулицею Святої Анни, що походила від назви костелу Святої Анни, який капітально перебудований, і стоїть на розі вулиць Городоцької і Т.Шевченка. Збудували цей храм на місці вбитих міською сторожею повсталих кравецьких підмайстрів під час сутички 1491-го року. Спочатку тут встановили хрест, а у 1504 р. - невеликий дерев’яний костел св. Анни як символ милосердя, що став цеховим костелом кравців. Двічі його спалювали. Сучасного ж вигляду споруда набула наприкінці ХVІІІ століття. Вулиця Св. Анни належала до Краківського передмістя і була дуже заселеною (здебільшого - українцями). Більшість населення становила біднота. Власне, перший удар татар чи інших нападників витримували саме ці мешканці, адже багатії жили в середмісті під захистом потужних укріплень. Наприкінці ж XIX ст. вулиця змінилася - місто зростало, і колишнє передмістя перетворилося на центр. Тут уже будували багатоповерхівки, які здебільшого належали єврейській буржуазії. З 1871 року змінилася й назва вулиці. Відтоді на честь двох польських королів її називали Казимирівською. Тут були магазини, невеликі готелі... Частину вулиці від розвилки до вул. Боберського називали Городецькою. Назва виникла порівняно пізно - наприкінці XVIII ст. Спочатку мала назви Широка, Краківська дорога (напрямок на Краків), а в період економічного занепаду Львова (XVIII ст.) - лише до Городка. Це був перший брукований тракт у Львові. Власне, вулиця була важливою торговою артерією. Суттєво збільшилося її значення після відкриття у 1861 році залізниці «Львів-Перемишль». У 1879 році по вулиці пустили кінний трамвай, а у 1908 - 1909 рр. - електричний. Ще на початку останньої чверті XIX ст. вул. Городоцька (особливо з правого боку) була не надто заселеною. Приблизно на тому місці, де нині починається вулиця Марка Вовчка, наприкінці XIX ст. було Городоцьке джерело та водоймища. Третю частина вулиці - від вулиці І.Боберського до межі міста - називали Богданівкою. Назва походила від однойменного фільварку родини львівських вірмен Богдановичів (XVI ст.). Лише в 1933 р. район, який здавна був робітничим, адже саме тут були підприємства: хлібозавод «Меркурій» (нині - хлібозавод №1), завод сільськогосподарських машин (нині - «Львівхімсільгоспмаш»), кілька деревообробних підприємств,- увійшов до складу вулиці Городоцької. Маленькі одноповерхові будиночки, вузькі немощені вулиці - все це свідчило про низький матеріальний статок мешканців району. Щоправда, не всіх. Були тут і багатші оселі залізничників - привілейованої частини робітничого класу.

А винуваті податки...

- Чому виникла потреба називати вулиці?
- Насамперед йдеться про вимоги економіки: необхідно було збирати податки з мешканців міста. Але назви вулиць, які згодом влада офіційно затверджувала, - творчість мешканців міста. Інакше й не могло бути. Але варто зважити на те, що вулиці середньовічного Львова суттєво відрізнялися від того, що нині ми розуміємо під цим поняттям (будинки по обидва боки дороги). У ті часи вулиця швидше відповідала сучасному поняттю квартал, тобто права або ліва частина вулиці й усі прилеглі до неї бокові вулички. Згодом - по два боки. Це було поселення, причому, будинки зводили без будь-якого плану. Щоправда, існували певні закони, наприклад, будинок не мав би заступати світло сусідньому тощо. Лише у 1871 р. міська влада впорядкувала бічні вулички, відповідно, кожну з них якось назвали. Причому тоді вже в цьому була нагальна потреба. Скажімо, повертається городянин із гостини чи з шинку додому на вулицю «Жулкєвська п’ята направо» -такою була офіційна тодішня назва (тепер - Богдана Хмельницького). Відлік провадили від центру міста. Після доброї забави можна й помилитися (четверта, чи третя)! Окрім цього, та ж вулиця мала такі ж відгалуження наліво. Господині однієї із вулиць, що відходять від вулиці Богдана Хмельницького, славилися смачними огірками. Тож вулицю називали Огірковою, яка є й донині. Або ж, до прикладу, від пр. Чорновола відходить вулиця Медова (Мйодова, 1871 р.). Ця назва виникла, бо внизу, ближче до нинішнього пр. Чорновола (колишні назви 700-річчя Львова (1956 р.), Пелтевна (1871 р.), тобто - вздовж річки Полтви, Пелтев-штрассе (1943 р.) - була медоситня, на якій викачували мед. Тож, як кажуть, сам Бог велів так її називати. А ще на той час (1686 р.) була  дорога «За оленем» (польською «Дрога «За Єлєнєм»). Назва відповідала місцезнаходженню будинку, що був за іншим (донині він не зберігся), на якому було зображення оленя. Нині це вулиця Друкарська. Загалом кожна сучасна вулиця колись була поділена на частини, кожна з яких мала свої назви. Згодом відбувалося їх злиття.

Кожна влада хазяйнувала по-своєму

- Борисе Васильовичу, чим можна пояснити перейменування вулиць у 1930-х роках, адже це був напевне не політичний крок?
- Справді, від 1933 року вулиці перейменовували. Причиною стало приєднання до Львова таких місцевостей, як: Клепарів, Кульпарків, Замарстинів, Знесіння тощо. Про це йшлося в постанові кабінету міністрів Польщі. Аби уникнути повторення назв вулиць, влада змушена була деякі перейменувати.
- Борисе Васильовичу, найбільше перейменувань зазнали вулиці у часи незалежної України. Чи щось схоже завжди відбувалося у Львові після зміни політичної влади?
- Справді, перейменували понад тисячу вулиць. Нині у нашому місті - близько 1300 вулиць. І з’ясувати, де саме є вулиця, важко. Щоправда, перейменування центральних вулиць і проспектів - справа доречна. До прикладу, проспект Свободи. Точніше, частину проспекту з парними номерами будинків за часів радянської влади називали проспектом Леніна, за гітлерівців - Адольф Гітлеррінг. Але, на мою думку, перейменування за радянських часів вул. 1-го Травня (1940 р.) на пр. Леніна - одне з найменш доречних. Хоча воно запам’ятається як перше перейменування вулиць за радянських часів. Точніше, це злиття - двох вулиць: один бік проспекту був вулицею Легіонів, інший - Гетьманською. Недоречним, вважаю, і перейменування вул. Академічної на пр. Т.Шевченка, яке відбулося у 1955 році завдяки тодішньому заступнику голови міськвиконкому у Львові Терентію Новаку. Адже таку гарну назву «Академічна» вулиця дістала ще у 1871 році - Академіцка (при Польщі), такою ж була і при гітлерівцях - Академіштрассе. Називати вулицю проспектом, довжина якого 100 метрів, трохи дивакувате. Тож і нині львів’яни називають її Академічною. Для мене завжди було загадкою, чому одну назву вулиці мешканці сприймають, іншу - ні. Такою ж є доля вулиці Мазепи, колишньої вулиці імені міста Печ, хоча вулицею Мазепи вона була ще у 1936 році. Топольною називалася вже в радянські часи (1945 р.). Коли ж нині запитаєте, де є вулиця Мазепи, вас не зрозуміють. Топольна - найвдаліша назва, тому й, мабуть, люди її пам’ятають. А щодо іншої, яка була наступною у 1981 році, сміх та й годі. Вулиця імені міста Печ - придумають же! Називаючи вулицю забули, що назва мала б бути короткою і точною. Попри те, яким є її походження. У цьому випадку назва складається із кількох слів! Причиною стало те, що в угорському місті Печ є Львівська вулиця, а як назвати у Львові вулицю на знак вдячності? Печською не назвете. Мудрували-мудрували розумні голови і додумалися...
- Як ставилися до перейменувань поляки, австріяки?
- Поляки теж здійснювали вагомі перейменування вулиць, здебільшого - політичного характеру. Щоправда, політикою можна вважати все (навіть коли вулицю називають іменем письменника чи композитора). В основному це стосувалося дат повстання (20-річчя) чи учасників поляків-визволителів за незалежність Польщі. Австріяки частіше впорядковували назви вулиць. І політикою, на відміну від інших, не дуже переймалися.
- А що цікавого розкажете про площі Львова?
- Площа Івана Франка загалом не має до площі жодного стосунку. Адже будинки пронумеровано, як на вулицях, а не по колу, як на площі. Та й акту, який би назвав цю територію площею, не існує. Це, власне, самодіяльність водіїв трамваїв (треба якось назвати зупинку). А розширення біля Стрийського ринку в 1938 році назвали пляцом Прусса на честь поручника Богуслава Прусса. Таку назву можна почути й нині.
- А яка найстарша вулиця у нашому місті?
- Назва тієї вулиці не збереглася. Але нині її називають вулицею Богдана Хмельницького, їй взагалі стільки ж років, скільки й Львову. У XIII ст. вона мала назву Волинський шлях. Площа Ринок з’явилася вже згодом (друга половина XIV ст.), згодом - Краківська, Галицька...

Львівські черехи вивозили у Париж

- Чи є у Львові вулиці з цікавими назвами?
- Звичайно. Є навіть такі, які мають лише назву, але на них немає жодного будинку. Це стосується вулиці Архімова. Пліт, що веде до вулиці Бернардинів, і є вулицею Архімова, тобто лише бічні фасади будинків, вхід до яких - з інших вулиць. Існує вуличка Дмитра Детька (між вулицями Богдана Хмельницького та Замарстинівською), на яку виходять тільки бічні фасади будинків і утворюють вулицю Д.Детька. На жаль, такі парадокси у Львові присутні, бо цим ніхто не цікавився і не цікавиться... А причина - у тому, що ця вулиця колись була довшою. А ще є вулиця Черемхова. Хоча правдива назва її Черехова. Це одна з бічних вуличок Варшавської.  В 1990-х роках добралися і до неї. Але оскільки нікому не спало на думку поцікавитися, чому у неї така назва, то й вирішили дописати одну літеру, і вулицю назвали Черемховою. Виявляється, саме в цих місцях росли цілі гаї черехів, які рясно родили. Черехи - великі солодкі, смачні ягоди, гібрид вишні і черешні, що утворилися природним шляхом - перехресним запилюванням. Причому ці дерева росли лише у Львові. Про них знали у Європі й у ХVІІІ ст. плоди возили у Париж. У мене, до речі, й нині на городі росте така череха і гарно щороку родить.
- Чи збереглася хоча б одна вулиця з початковою назвою?
- Це вулиця Краківська. Хоча спершу її називали по-іншому - Татарською, Поганською, Сарацинською (назви існували паралельно). Вулицю Галицьку ніколи не перейменовували.
- Яка вулиця перероджувалася найбільше разів?
-Театральна. Вона складалася з кількох вулиць. Врешті-решт, її назвали Театральною, і то... перейменували. Спочатку у 1916-му вона отримала назву Рутовського (на честь віце-президента Львова), потім - Театральна і вже після смерті Рутовського (1922 р.) - знову Рутовського.
- Борисе Васильовичу, спасибі за цікаву мандрівку вулицями Львова, Оскільки сучасні назви вулиць розповідають нам швидше про історію незалежної України, то про історію нашого міста можна дізнатися з «Довідника...», в якому - історія древнього Львова, Спасибі Вам за нього.
Розмовляла Оксана Посольська, «Ратуша», №26 (1238),
                     23-30 червня 2005 р.