Музей Олени Степанівни у Львові

Олена Степанів - жінка-воїн

Олена Степанів (Листівка "Українського Видавництва" в Відні)

Олена-Марія Степанів (Степанівна) народилась 7-го грудня 1892 р. у селі Вишнівчик Перимишлянського району на Львівщині в родині священника. Отець Іван Степанів ініціював створення в селі читальні "Просвіти", передав їй багато власних книжок, передплачував для селян  популярні часописи "Зоря" та "Діло", доклав чимало  зусиль до побудови церкви. Старший брат  Олени Ананій (1890-1919) був студентським вожаком, членом відомого українського національно-спортивного товариства "Сокіл", заснував його філіал  у Вишнівчику. Згодом  членом цього товариства стала і Олена, очоливши першу  жіночу чету "Сокілок" у Львові.
Згодом молода дівчина їде до Львова і вступає до  Першої дівочої гімназії, де захоплюється спортом, літературою та мистецтвом. Дівчина вирішує присвятити себе вчительській праці. У 1910 р. Олена вступає до семінарії Українського педагогічного товариства. Коли на Галичині почали виникати перші пластові організації, дівчина одразу стає членкинею однієї з них. Після закінчення семінарії дівчина заробляє на життя і навчання репетиторством. У 1921 вступає до Львівського університету, щоб вивчати географію та історію. Їй щастить на добрих учителів ( А.Алиськевич, М.Мельник, С.Рудницький, С.Томашівський, К. Малицька), під час навчання формуються переконання Олени, вона виступає на секції студенток і говорить про обов’язкову участь жінок у політичному житті. У повітрі пахне війною, з якою " в’язали ми надію на визволення нашого народу". Дівчина остаточно вирішила, що її місце  в рядах стрілецтва (хоч жінок не приймали, для неї особисто зробили виняток!). У 1914 створюються  Січові Стрільці-2, куди приймали і жінок (їх виявилося 33 добровольці). Олена   складає свою першу присягу  на Кайзервальді. Тоді і розпочинаються перші і справжні уроки її життя: лекції з військової історії, навчання медичної допомоги, військових вправ.
Дізнавшись, що почалася війна, Олена пійшла до стрілецького війська. Першими і вагомими боями Олени Степанів були бої під Комарником, на Маківці та під Болеховом. За проявлену мужність під Комарником її нагороджено Медаллю "За хоробрість".
Битва під Болеховом  перетворилася у справжнє пекло. Олена попадає у полон, її віправляють до Ташкента, переправа триває понад чотири місяці. У Ташкенті Олена тяжко  захворіла. У неї проявилася легенева кровотеча, і дівчина опиняється без засобів для життя, але віра у неї не зникає і допомагає вижити. Шанують і поважають Степанівну за її розум, відвагу та вміння обходитися з людьми не лише полонені австрійські офіцери, а й московські власті, що завідують табором. Очевидець оповідав, що "москалі дуже стережуть Степанівну, бо кажуть, що мужчини йшли на війну з примусу, а дівчина, що пішла добровільно проти Росії, мусить бути справжнім її ворогом".
У ташкентському таборі Олена стала відвідувати курси, організовані полоненим німцем Путчі, на яких вивчає  французьку та англійську мови, метематику. Повернувшись, продовжує брати активну участь у військово-політичному життя Галичини: разом з іншими старшинами готувала Листопадовий Зрив, боролася за українську владу у Львові і за його межами. Як четар УГА пройшла бойовий шлях від Львова до Староконстянтинова. Працювала референтом преси у держсекретаріаті закордонних справ ЗУНР.
У 1919 Олена прибула до Відня. Там вона і продовжує своє навчання в університеті, отримує ступінь доктора філософії. З поверненням до Львова Олена Степанів стає членом НТШ. З 1922 працює в гімназії сестер-Василіанок, її дуже люблять студентки за  справедливість, строгість і вимогливість. 20 грудня 1949 її заарештовують. Але вона навіть у в’язниці дбала за своє здоров’я і здоров’я своїх співкамерників – заставляля їх робити зарядку, підбадьорювала. На знак вдячності жінки, зробивши з голку з риб’ячої кістки вишивали сорочку для її сина. Після в’язниці Олену Степанів чекали мордовські  табори. Там вона хворіє на дистрофію, їй дають інвалідну категорію. У 1956 вона повертається до Львава і опиняється на вулиці без власного помешкання. І винаймає будиночок на вул Козацькій, 11. Але у 1963 нагадує про себе її тяжка хвороба - і 11 липня Олени Степанів не стало. Похорон її був величавий і нагадував маніфестацію. Ще за життя Олена Степанів-Дашкевич була визнана національною героїнею...

Там то приступом до бою
Ішла Степанівна
І не найдеться в Европі
Дівчина їй рівна.
Іде сміло, в руках зброя,
Гарна як лілея:
"Ідіть вперед, стрільці мої,
На вас вся надія!
Ідім сміло в бій завзятий -
Це ж рідна землиця,
Перед нами - ось дивіться,
Як москаль валиться!.."
Пішли в поле на багнети,
Маківку зайняли,
Полягло їх там сто сорок,
Свого доконали.
Впало ворогів там много,
Цілий світ дивуєсь,
Що незнаний йому нарід
Москаля тратує.
Стає сміло в ряди війська,
Іде награниці
І боронить там завзято
Рідної землиці.
Іде бодро через поля
І через руїни,
Прикрашує історію
Неньки-України.
І сталася на тім світі
Велика новина,
Що в бій ідуть з тяжким крісом
Козак і дівчина.